Історія села

Вважається, що село виникло в Х/ІІ столітті. Назва, можливо, походить від прізвища "Манченко" - дуже поширеного в селі.

За адмін.поділом 16 ст. Брацлавський повіт 16 ст.
За адмін.поділом 19 ст. Ольгопільський повіт 19 ст.
За адмін.поділом 20 ст. Бершадський район

Маньковка с.—расположено на равнині при р. Бугѣ и прорезывается прудомѣ; разстояніе отѣ ж.-д. ст. „Бершадь" вѣ 17 в. Климатѣ вообще благопріятньй для здоровья. Почва песчаная, вѣ нікоторыхѣ містах разнообразятся черноземомѣ. М - древнее поселеніе; нѣкогда принадлежало оно кн. Короткимѣ, Збаражскимѣ и Вишневецкимѣ; затемѣ оно перешло кѣ Пясецкому Николаю, у котораго пріобрелѣ его графѣ Станіславѣ Потоцкий, а вѣ 1852 году досталось Сулятицкимѣ. До 1795 года здѣсь, была унія; первымѣ священникомѣ православнымѣ былѣ Іаковѣ Машкевичѣ. Нынѣ прихожанѣ 894 м. п. и 892 ж. п 1877 г. около 50 душѣ перешло вѣ с. Саббатиновку Балтскаго уѣзда для снятиѣ вѣ аренду земли. Занимаются крестьяне земледелимѣ и приготовлениемѣ некоторыхѣ предметовѣ домашнѣго крестьянскаго обихода, которые сбываютѣ на местной ярмаркѣ. Прежній храмѣ во имя Св: Троицы былѣ трехкупольный; построенѣ с благословенѣя уніатскаго митрополита Афанасія Шептицкаго вѣ 1745 г. Нинішній храмѣ во имя Св. Троицы, деревянный, обѣ одномѣ куполѣ вмісті сѣ колокольнею, построенѣ вѣ 1880 году на средства прихожанѣ. Церковь сѣ колокольнею длиною вѣ 42 арш., а шириною вѣ 14 арш. Церковной земли 41 дес. 1382 с., и расположена она на ровномѣ місті; усад. 2 д. 1240 с, пах. вѣ 3-хѣ см. 1225 с, сѣнок. 8 д. 1872 с. и пасѣчиска 845 с. Причтовыя поміщенія всѣ ветхи й Церковно-приходская школа сѣ 1861 г.; открыта при священникѣ І. Пашковскомѣ нині помещается вѣ зданій, бывшемѣ раньше помйщешемѣ для волостнаго управленія.

Труды подольского епархиального историко-статистического комитета
Вып. 9 под ред. Евфимия Съцинскаго. Кам. Под. 1901г

Маньківка — село, центр сільської Ради, розміщене на правому березі річки Південного Бугу, за 17 км від районного центру та за 1 км від залізничної станції Генріхівка. Населення — 2262 чоловіка. Сільраді підпорядковані села Крушинівка та Шумилів.

У Маньківці розташована центральна садиба колгоспу «12-річчя Жовтня». За ним закріплено 6007 га землі, в т. ч. 4642 га орної. Виробничий напрям господарства — вирощування зернових та технічних культур, м'ясо-молочне тваринництво. За вирощування високих урожаїв зернових культур (по 31—38 цнт з га) колгосп у 1960, 1962, 1963 роках був учасником ВДНГ СРСР і відзначений дипломом першого та двома дипломами третього ступенів. У колгоспі працює знатний комбайнер А. К. Рябокоровка, який за високі намолоти зерна двічі нагороджений орденом Леніна.

У Маньківці є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла-садок. Тут виходить багатотиражна газета «Комуністичним шляхом». Партійна організація існує з 1931 року. Нині тут є 61 комуніст. Маньківку засновано у XVII столітті.

 «Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» Харків, 1972р»

Село Маньківка Бершадського району Вінницької області лежить на мальовничому березі річки Південний Буг. За однією із версій про походження назви села, воно було названо так внаслідок перепису населення, яке проводилось в 1710-1715р.р. Назва села походить від слова"манить". Коли царські писарі їхали із сторони сусіднього села Красносілки, їм відкрився чудовий краєвид з голубим плесом річки та зеленими гаями обабіч. "Такий краєвид манить, зове до себе, обіцяючи відпочинок і спокій". Звідси і було занесено до царського реєстру село Маньківка.

Існує й інша версія... Перша назва села-"Озерне".А назвали його так, бо з усіх боків оточувала його велика кількість великих та малих озер. Нажаль, досьогодні залишилось лише одне - напівзамулене Греське озеро.

За третьою версією село отримало свою назву від прізвища перших поселенців - людей на прізвище Манченко, а на прізвисько "Маньки". І досі в селі живуть родини, що їх так називають. 

 За переказами, село засноване на початку XVII століття.Територія,на якій було засновано село,належала до так званого "Дикого поля".Цей край був надзвичайно живописний,але тяжко жилося людям.Найбільшою загрозою для населення були татари. Рік у рік налітали їхні загони, котрі все палили,вбивали старих і немічних, а здорових гнали у полон і продавали їх у рабство. Незважаючи на татарську загрозу, багаті незаймані землі вабили чужоземців, особливо польську шляхту. Щоб освоїти ці землі, вони переманювали селян, пропонуючи їм право користуватися землею, без сплати оброку протягом 10,20,30 років. Люди,які переселялися сюди, були сміливі їх не лякали набіги татар і турків. Часто доводилось орати землю з мушкетом напоготові, на випадок татарського наскоку, їхні діти, що ніколи не знали кріпацтва, виростали вільними людьми. Саме за такої політичної колонізації земель і виникло наше село на початкуХУІІ століття. Село неодноразово зазнавало нападів татар і турків. Свідками цього залишилися назви окремих частин села."Вал",де були збудовані земляні насипи та підземні ходи.Люди вели боротьбу до останнього подиху за свободу і незалежність . З середини XVII століття землі села були під владою Польщі іналежали графу Шембра, володіння якого простяглися до Херсонської губернії.

В кінці XVII ст. село Маньківку, як і всю Правобережну Україну, було визволено з-під чужоземнго гніту. Свавілля польського панства викликало обурення люду.Тих, хто брав участь у боротьбі проти гноблення, називали гайдамаками. Це були мужні люди, які боролася за справедливість і незалежність своєї землі.

Перший храм у селі був збудований священником Григорієм Кульчинським і жителями села в честь Успенія Божої Матері.

Після реформи 1861 року на селі з'являються "куркулі"(заможні селяни).Головною сільськогос¬подарською культурою стає пшениця. Наше село, як і всі інші, втягується в капіталістичні д відносини. Важливою подією в селі є закінчення будівництва цукрового заводу, який починає діяти з 1897 року.В зв'язку з цією подією в господарствах починають вирощувати цукровий буряк.В цей же рік ще одна визначна подія- відкрито залізницю (залізнична станція "Генріхівка"),яка з'єднала село з містами Гайвороном (Кіровоградської області), Гайсином, Немировом, Вінницею. Ці події відіграли велику роль в економічному плані села.По-перше, на станції було відкрито невеликий ярмарок, де селянин міг збути свою продукцію перекупщикам. По-друге, селянин міг від'їхати і продати свою продукцію в місті. На кінець XIX століття - на початокХХ століття в селі було 404 двори, населення складало 2036 чоловік. Закінчено будівництво нового храму, двох млинів, православної церковно-прихідської школи. В цих землях проживав пан Сабанський, якому і належала більша частина земель. Будинок, в якому проживала сім'я Сабанських, зберігся і досі. В цьому будинку до 1968 року була розміщена школа. Будинок кам'яний, одноповерховий, який складався із 7 кімнат та довгого коридору. Весь будинок оточував сад з однієїї сторони, ипарк - з другої. Вся садиба знаходилась за 800 м від р.Південний Буг.

У 1917р. в селі було встановлено радянську владу, створено комітет незаможних селян.Першим головою сільради був Чернега Макар . а головою комнезаму- Манченко Кифір.В 1929р. створено перший колгосп. Назвали його "Незалежний" і ввійшло до нього 24 сім'ї. Першим головою колгоспу став Майсус Леонід Хомович. 1932-1933рр- страшний голод ввійшов у селянські хати. Селяни пухли з голоду, вимирали цілими сім'ями. Страшна історія голодомору - в селі був навіть один випадок людоїдства. До 1932р. в селі працювала початкова школа, а в 1932 було відкрито семирічну школу, в якій щорічно навчалося 200 дітей.

22 червня 1941 року розпочалась Велика Вітчизняна війна. На захист своєї Батьківщини пішли всі чоловіки. Проводжали всім селом , провели за село діти своїх батьків, батьки - дітей , сестри - братів, жінки - чоловіків. Йшли солдати мовчки,довго оглядаючись, адже деякі бачили село востаннє... 27 липня 1941р. в село вступили румунські окупанти. Настали чорні дні для жителів села. Ворог забирав худобу, хліб , за найменшу провину карали нагаями (досі в селі кажуть "Румуна до тебе б з нагайкою!"), розстрілювали мирних жителів. Поля опустіли, не було сірників, гасу, солі. Виникла епідемія грипу, тифу, яка косила людей, а медичної допомоги не було. В приміщенні школи окупанти влаштували молитвенний дім і почали нав’язувати свої релігійні обряди.

І ось нарешті довгожданне визволення. Цей день настав 14 березня 1944 року... Південніше до річки підходив передовий загін 45-ї механізованої бригади посиленого мото-стрілкового батальйону. Два розвідники під керівництвом Василя Демченка отримали завдання найти батальйону зручне місце для переправи. Таке місце знайшли недалеко від села Маньківки...! хоч навкруг села були викопані окопи, успіх був на боці наших солдат.

Вони загинули, визволяючи наші села: Лейтенант Калдашніков О. Ф., молодший сержант Белан М. М.,рядовий Левішев М. С. ,рядовий МоскалевІ.Д., рядовий Федоров І.С., рядовий Трухлий Д.П.,рядовий Черемушкін В.З., рядовий Кудряшов І.І. А імена деяких так і залишились невідомими...

При визволенні села Маньківки загинув молодший сержант Белан Микола Михайлович.
Слідопитам Маньківської школи , під керівництвом старшої піонервожатої Когут Олени Спиридонівни, вдалося розшукати рідних полеглого солдата. Родина з далекої Курганської області дізналась про місце поховання сина, брата... І полетіли на Україну листи. А потім-довгоочікуваний приїзд до Маньківки, Хвилюючі зустрічі, сльози... В село приїхали брат і сестра Миколи Михайловича. Сестра, Єфімова Поліна Михайлівна, із сльозами вдячності розповідала про свою родину, про свого брата. Вона пообіцяла ,що обов'язково ще приїде на Україну. І слова свого дотримала. Наступний приїзд невипадково співпав із відкриттям нового пам’ятника в Маньківці. Поліна Михайлівна листувалася із школярами, Когут Оленою Спиридонівною, її донькою (нині учителем укр. мови та літератури Лазарєвою С.І.), Битюк Валентиною Петрівною. В цих сім'ях і досі зберігаються її листи, фотографії. Вона стала рідною маньківчанам. Востаннє Поліна Михайлівна приїздила в Маньківку у 1991 році на запрошення сім’ї Когут О.С. На жаль, її вже нема в живих...

12 вересня 1998 р. Булка Борис Дементійович передав колгосп молодому, енергійному спеціалісту Савченку Сергію Павловичу. Колгосп „12 річчя Жовтня" перейменовано на СТОВ „Лан". Невтомно трудяться односельчани. Вони трудяться не покладаючи рук для того, щоб село розквітало. Маньківські поля не заростають бур'янами, а бруняться чималими врожаями і в цьому велика заслуга директора СТОВ „Лан" Савченка С.П. Савченко Сергій Павлович дбає не тільки про урожай, а й надає конкретну допомогу селу щодо вирішення соціальних питань: по відновленню роботи дитячого садка с. Маньківка, спортивного комплексу „Гетьман" ( є найбільшим його спонсором). Вихованці „Гетьмана" прославили Маньківку далеко за межами області. Вони часто виходять переможцями найпопулярніших змагань і турнірів. Цибулюк Мирослав з с. Маньківки став тричі чемпіоном України по боксу у відповідні ваговій категорії. Велика заслуга в цьому тренерів Леоніда Голуба та Сергія Коваля. Не стоїть осторонь керівництво „Лан" до проблем медицини, культури, освіти. Жодний масовий захід не обходиться без спонсора - Савченка С. П. Не занедбана робота будинку культури і бібліотеки. Тут постійно проводяться концерти, тематичні вечори, масові гуляння, працюють гуртки. Колектив Маньківського дитячого ВІА, яким керує Тимошенко В.В. носить звання „Зразкового". На території с. Маньківка розташована Маньківська сільська рада, яка об»єднує ще й села Крушинівку та Шумилово. Завдяки сільському голові газифіковано села Манівку та Крушинівку , завершуються роботи у с. Шумилові.

Заклади культури: 
Маньківський Будинок культури збудовано у 1986 році .Директор БК - Тимошенко В.В. 
Крушинівський сільський клуб- Завклуб - Пилипчук Ю. А.
Шумилівський сільський клуб- Завклуб — Когут Т. А.
Функціонують маньківська, крушинівська та шумилівська сільські бібліотеки.
Маньківська музична школа- Директор - Перевозняк С.О.

Заклади освіти :
Маньківська ЗОШ - ІІІ ступенів - Збудовано у 1964 році. Засновано неповно-середню школу у 1990 році. Директор школи Петренко Тетяна Олексіївна.

В селі Маньківці народилась відома поетеса, голова Спілки письменників м. Києва Н.І.Поклад. Чимало своїх творів вона присвятила своєму рідному селу.

Писати про світанки і ранети, 
Про хату білостінну й ніжний день...
А на селі згаса пісень планета, 
А на селі все меншає людей.

А поле хоче рук і голосочків,
А поле воює коситься на метал...
Нам гріє тіло вишита сорочка.
Але крамна —і вже душі не та.

Ми ще застали щедрика й Купайла,
А діти ж наші, а онуки як ?
Ми ще збагнули - є в народу тайна,
А їм народ цей буде мов мідяк.

Оглушені ракетами і джазом, 
Ой, не почують ні пісень, ні сліз...
Давайте думати, Давайте якось разом
Себе і їх вертати до землі!..

(Н.І.Поклад "День сповіді")

З давніх-давен жителі с.Маньківка спостерігали дивне явище... Коли наставали зимні морози, неподалік замерзлого ставу парувала тепла вода з джерела. Виявилось , що джерел кілька. Люди зуміли їх використати: розкопали і утворили велику копанку. Вода в ній ніколи не замерзає. У копанці і тепер у зимові тріскуні морози полощуть білизну, а вода тепла, немов підігріта. Спостерігаючи дивні явища, невеличку ділянку біля ставу, з теплими взимку джерелами і плакучими вербами, що полощуть свої віти у воді, жителі села лагідно назвали – Тепличчина Щороку джерела розчищають, впорядковують територію учні місцевої школи. Робиться все для того, щоб вони вірно служили жителям села. Розповів — Ткаченко М. ОГРУДОК Назва частини села від великого мосту до школи. Походить від польського слова «огруд». «Огруд» -город,городина. Тут поляки садили різну городину : картоплю, капусту, -огірки.Тому ця частина називається – ОГРУДОК.

ВАКАНЕЦЬ – частина земель за селом була незайнятою. Інакше її називали вакансією. Звідси і пішла назва -ВАКАНЕЦЬ.
СКОТИ - для роботи цукрового заводу вирізався ліс біля села.Потім по схилах скочували його до Бугу і на човнах переправляли на другий берег. З тих пір ці схили і мають назву -СКОТИ.

КУТ І ЗАЛУЖЖЯ. Старі люди розказують, що колись село умовно ділилося на дві частини одна частина називалась - "Кутяни", бо ця частина села прилягала до поля, яке називали "Кут". У "Куті" викопана криниця. Вода в ній смачна, чиста, холодна. Біля крини¬ці - журавель. Ним і тянули воду. Тут же пороблені дерев'яні корита для напування худоби.
Друга половина села зветься - "Залужжя", бо прилегла до лугів понад Бугом. Пізніше (у 50-х роках) вулиці називалися " бригадами": перша бригада, друга бригада і т. д. Було шість бригад. А тепер кожна вулиця має свою назву.

Несторів яр
Є за степом яр, що заріс кущами, деревами та високими травами. Його історія сягає сивої давнини, періоду гайдамацького повстання. Тоді цей яр був розміщений у дрімучому лісі. По дну яру протікала джерельна вода, брала початок притока Південного Бугу. У тій місцевості жили гайдамаки.